fbpx

Останні новини

«Дерево життя» Олесі Вакуленко

Художниця, яка яскраво та ментально інтерпретує українську творчу спадщину, застосовуючи народні мотиви у своїх роботах.

Малює повсякчас на усьому: наносить барвисті, витончені  малюнки на керамічний посуд, жіночі сумочки, футболки та сукні. Ілюструє книжки, створює ексклюзивні листівки, календарі, витинанки. А її антистресові розмальовки –  авторський жанр.

Молода харківська художниця, дизайнерка, майстриня у третьому поколінні Олеся Вакуленко про особисте натхнення і творчі фантазії ексклюзивно в інтерв’ю «Харківському виміру».

Щоденна робота у майстерні, сотні робіт, в які ви вкладаєте душу, персональні виставки, майстер-класи, творчі зустрічі. Звідки берете життєву енергію та натхнення при такому щільному графіку життя? Чи плануєте наступний день?

Я кожного дня працюю, я кожного дня планую. Як встигаю? – Ніяк!

Люди дивляться на мою активність з боку і ставлять те саме запитання. У мене на таке питання око смикається, голова сіпається, боже-боже, ніяк не встигаю! Я знаю, що не встигаю й десятої частини. Я нічого не встигаю!

Треба було щось з цим робити! Читала багато розумних книжок, ходила на тренінги з тайм-менеджменту. Це дало мені змогу зрозуміти, що нічого мені не підходить. Взагалі нічого! Чому?

Я малюю більше 25 років, (з перших років життя, мені пощастило народитися у такій «правильній» творчій родині), щоразу розраховую, що на таку роботу витрачу стільки-то  годин часу, а на практиці зазвичай виходить у 2-3 рази, навіть в 10 разів, довше ніж заплановано. І справа навіть не у технічних речах, хоча зрідка і таке буває. Часто практично думаю: зроблю цю роботу простіше. Але тут мимоволі прокидається в мені внутрішній перфекціоніст і каже: «Ні-ні. Як це? Там завиточок зроблю, там цяточку, там крапочку, щось там додам, щось тут… Потім він каже: «А давай  переробимо!» І так буває… День повільно  переходить в ніч, ніч у день, так можу працювати добу, а коли і більше.

Ви працюєте у багатьох жанрах. У Вас є авторський стиль, який вже впізнають. А чи є улюблений жанр серед тих, які Ви опанували?

Я трохи невгамовний художник. Все, чим я займаюся, мені все це дуже подобається. Я не можу щось окремо виділити. Дійсно, я працюю у книжковій графіці, станковій графіці, декоративному розписі, займаюся витинанкою, батиком, розписом на одязі, розписом на посуді. Одночасно я займаюся багатьма справами і ніяк не можу зупинитися на чомусь одному. Я і швець, і жнець, і на дуді грець.(Сміється) Мені і одяг дуже подобається, як тема.

З одного боку, це речі, які не претендують на місце у найкращих музеях світу, оскільки це ужиткові речі, але з другого боку – це повноцінна картина, зі своїм сюжетом, деталями, яку можна носити на собі. Це не тільки річ, яку я створила, і вона може передати моє тепло, мою енергію і може бути комусь до серця, до душі. Це ще й оберіг. Все, над чим я працюю, воно створюється за мотивами народного мистецтва. Це, звісно, є авторською інтерпретацією, моїм авторським баченням цієї теми, але етнічні мотиви, хоча б у колористиці, орнаменті обов’язково у моїй творчості присутні. І це те, що мене відрізняє.

Тема «Дерево життя» проходить крізь Вашу творчість. Чому цей символ такий для Вас важливий, якщо не сказати більше?

У мене є колекція суконь з ручним розписом, що має назву «Дерево життя», яка створена за мотивами надзвичайно глибинного, потужного, такого значущого символа, як «Дерево життя». Цей мотив пройшов  від найдавніших часів до сучасності абсолютно в усіх жанрах традиційного мистецтва, в усіх культурах, як один з фундаментальних мотивів світоглядної концепції, прадавнього світогляду. Це взагалі та вісь світу, на якій тримається уся світова гармонія, це вісь, яка з’єднує сучасне, минуле й майбутнє, покоління – народжені і ненароджені, усі світи – проявлені те непроявлені. І сукня, яка містить у розписі «Дерево життя»  – це не лише прикраса, але ще й оберіг для своєї господині.

«Дерево життя» – це код окремого роду чи слід брати до уваги українство в цілому?

Зараз ми зазвичай трактуємо це, як дерево життя одного роду. Ця трактовка звучала у вишитих рушниках, створених для своєї родини. Там зображували квіточки, гілочки в тому самому порядку, в якому вівся родовід. Але якщо трактувати ширше, то взагалі це – глобальний символ, символ світової гармонії. Дерево життя тримає на собі увесь світовий лад, світовий устрій та порядок. Воно обов’язково мало бути композиційно виважене та врівноважене, щоб підкреслити непорушність та сталість цього порядку. І обов’язково «Дерево життя» має бути багатим, квітучим, насиченим кольорами та квітами, щоб закладати, так би мовити, програму на квітуче майбутнє.

Ви родом з мистецької родини. Художниця вже у третьому поколінні. Як то кажуть, перепустку у мистецтво,  отримали вже самим фактом свого народження. Чи могло бути інакше?

В моєму випадку так. Коли мене запитують, як ви прийшли у мистецтво, я відповідаю: «Відразу з пологового будинку!» Як тільки  додому зайшла, відразу я у мистецтві. Мені дуже в цьому пощастило, тому що у своїй родині я вже четвертий художник у третьому поколінні. В мене бабуся Ганна Самарська – народний художник України. Батьки – Тамара та Олександр Вакуленки – заслужені майстри народної творчості України одні з найвизначніших сучасних митців петриківського розпису. У бабусі дві гілки творчості. З одного боку – це петриківський розпис, у Петриківцях вона майже усе життя живе, вона належить до корифеїв петриківського розпису. Але також вона є ученицею і єдиною послідовницею Катерини Білокур – видатної української мисткині. Відповідно вона продовжує напрям декоративного живопису, як визначають цей стиль мистецвознавці. Хоча… На  бабусиних картинах, які всі є портретами квітів у різних комбінаціях, там  у цих квітах виписана кожна пелюсточка, кожна прожилочка, так що можна кожну роботу годинами розглядати. 

Чи ще малює Ваша бабуся?

Бабусі 77 років. Дуже слабенька. На жаль, з роками здоров’я не стає кращим. На жаль… Щоб б вона не малювала, каже: це вже в останнє, мабуть. Бо вже і важко, і очі болять. Але потім настільки її творчій душі щось муляє, що йде до майстерні: «Напишу щось ще». Потім знову малює. Слава Богу, ще досі працює. Ви знаєте, таке завжди щастя, коли приїжджаємо до бабусі, то, звісно, першим ділом біжимо до бабусиної майстерні, дивимось, а що ж там новенького? Що ж там з’явилося? Це таке щастя…

 Ваші батьки також великі майстри. Ви з ними радитесь, чи вони з вами?

В чомусь вони зі мною радяться, в чомусь я з ними. Насправді, я неймовірно щаслива людина, що у моїй родині така гармонія, таке взаєморозуміння .Ми ніби варимось в одній творчій каші і я розумію, що я повинна все життя дякувати Богу за те, що він мені дав таку родину. Батьки працюють у народному мистецтві, звідси з’явилася і моя любов до народної творчості, етнічної глибини. Усі народні пісні мені мама ще з дитинства співала, потім хором співали, і розписи малювали. Коли немовлям я плакала, мене заколисували біля настінного бабусиного розпису. Моя любов до української традиції є абсолютно гармонійною, природною, пророщеною крізь усе моє єство і не віддільною від усього, що пов’язане з українством.

Над чим зараз працюєте? Які найближчі творчі плани?

Наразі я готуюся до весняного показу «Start Fashion», який проходитиме у Харкові у квітні, хочу створити щось новеньке для подіуму. Також я зараз працюю над ілюстрацією дитячої абетки для львівського видавництва. А дитяча книжка завжди потребує багато від художника, навіть за площею дитячі малюнки мають бути масштабні, великі, яскраві, кольорові, насичені, щоб запали дитині у душу. Дитяча книжка – це образ, який ми проносимо через усе життя. Принаймні, на рівні спогадів чи образів. І мені б хотілося, щоб і мою роботу згадували.

Поділіться частинкою своєї гармонії!

Як художник, я бажаю найяскравіших, найпозитивніших барв у кожному дні життя, якомога більше приводів для радості. А нашій Україні бажаю миру, процвітання, гармонії та розвитку. Мрію, щоб про Україну знали не як про гарячу точку, а як про квітучу, багату і цікаву країну!

Довідково. Олеся Вакуленко проілюструвала понад 20 книжок для видавництв Харкова, Києва та Львова. Авторка серії антистрес-розмальовок за мотивами народного мистецтва.

Персональні виставки відбулися в Україні, Франції, Німеччині, Польщі, Словаччині, Сербії, Казахстані. Колекція суконь «Дерево життя» здобула перше місце на Міжнародному модному етнічному марафоні у рамках міжнародної виставки «Експо-2017» в Астані (Казахстан). Відзначена стипендією Президента України для молодих майстрів народного мистецтва. Членкиня Національної спілки майстрів народної творчості.