77 років тому, 24 жовтня 1941 року, почалася окупація Харкова німецько-нацистськими військами.

Окупанти входили в місто по слідах ешелонів, які відправлялися в евакуацію, і довгих колон біженців, які не вмістилися в поїздах і тому намагалися покинути місто пішки разом з відступаючими частинами Червоної армії.

На той момент, у Харкові залишалося півмільйона жителів.

Значна частина жителів вірила в порядок і безпеку з приходом німців. Навіть євреї залишалися в Харкові, заспокоюючи себе тим, що німці – цивілізовані люди.

Знаменита харків’янка Людмила Гурченко, яка зустріла окупацію шестирічною дитиною потім описала свої спогади.

“24 жовтня 1941 року в місто Харків увійшли німці. У місті як ніби все вимерло. Тільки по бруківці Клочківській вулиці йшли німецькі війська, їхали машини, танки, гармати. Клочківська перебувала внизу від нашого будинку. Не було ні пострілів, ні шуму. Жителі групками, обережно, спускалися вниз до Клочківській, щоб ближче роздивитися – які ж вони, німці?

 Німці йшли, їхали мовчки. Ніякої радості, ніякого тріумфу з приводу взяття великого міста не було. Все холодно, чітко, байдуже. На жителів вони не дивилися. Дивились вперед, наскрізь. Ми дивилися на них димчасто-сіру військову форму, особи, погони. У деяких під підборіддями висіли залізні хрести. Вперше бачили німецькі танки, теж з хрестами.

Кілька днів було затишшя … Загалом не відчувалося, що увійшли вороги. А де ж війна? Почалося все потім, пізніше … “

В період другої світової війни Харків тричі чекала окупація і три визволення.