На залізниці існує багато професій: інженери, електрики, стюарди, працівники колії… Всі вони спрямовані на забезпечення безпеки руху та комфорт пасажирів. Професія машиніста електровозу очолює список найважливіших та найвідповідальніших.

Бути «залізною людиною» – це важка та відповідальна робота, але ніщо не зрівняється з почуттям свободи та красою видів, які бачить перед собою машиніст під час роботи. Але хто нам зможе розповісти краще про всі принади та недоліки цієї професії, як не самі машиністи?

Наша розмова з машиністом-інструктором локомотивних бригад електровозного депо «Харків-Головне» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Віталія Грибіника.

• Пане Віталію, як довго ви вже працюєте на залізниці та чому Ви обрали саме цю професію

Працюю я вже 22 роки. За цей час пройшов практично всі етапи кар’єрних сходів, починав ще помічником машиніста у 2002 році, зараз працюю на посаді  машиніста-інструктора локомотивних бригад.

• Що посприяло вибору такої складної та відповідальної професії?

Величезний вплив на мій вибір мав батько, старший машиніст електровоза Володимир Вікторович Грибіник. Він віддав залізниці понад сорок років. Ще в дитинстві батько брав мене з собою у поїздки, особливо мені подобалися поїзди далекого прямування. Тоді мене дуже вразили краєвиди, що змінювалися за лобовим склом кабіни машиніста та особлива відповідальність за сотні людей, які відпочивають у вагонах. Також поступове усвідомлення організації роботи всіх служб залізниці, як єдиного організму, що забезпечує безпечне перевезення пасажирів та вантажів країною також відіграло роль у виборі майбутньої професії.

• Віталію, а в який момент життя Ви остаточно визначилися з професією і як довго Ви навчалися?

Насправді ще в підлітковому віці знав, що хочу бути машиністом. Спочатку навчався у Харківському фаховому коледжі транспортних технологій, потім продовжив здобуття освіти в Українському державному університеті залізничного транспорту, паралельно опановуючи практику керування пасажирським поїздом. Спочатку працював помічником машиніста, зрозумів, що це моя професія, і з того часу своєї думки не змінив!

• Ви неодноразово запобігали наїздам на людей, які перетинали шляхи в недозволеному місці, тим самим рятували їм життя. Скажіть, що Ви відчували в ці моменти і які запобіжні заходи треба застосовувати в даній ситуації?

Залізниця є зоною підвищеної небезпеки, тому, на жаль, такі випадки трапляються. Важко уникнути трагедії, коли гальмівний шлях потягу на швидкості 100 км/год може бути до 1000 метрів. Серед причин нещасних випадків можу назвати: нехтування правилами безпеки біля залізничних колій, алкогольне сп’яніння та використання навушників. Останнім, хто може запобігти транспортній події є машиніст. Його пильність,  рішучі дії та знання можуть врятувати життя людини.

• На Вашу думку, які особисті якості притаманні машиністові?

Самовладання, спокій та рішучість — саме без цих якостей неможливо уявити нашу роботу.

• Скажіть, які знання потрібні для машиніста високого рівня?

Безумовно, це знання, які ми отримуємо у вищих навчальних закладах та під час підвищення кваліфікації. Також неможливо обійтися без знань фізики, математики та хімії.

• Ви працюєте на залізниці понад двадцять років. Чи не «охолонули» Ви до своєї роботи? Чи любите її досі?

Роботу свою люблю. Професія складна та відповідальна, тому що під час своєї роботи я відповідальний за сотні, а іноді навіть за тисячі пасажирів за моєю спиною. Почуття відповідальності та важливості не дає мені охолонути до своєї справи.

• Дякую, що приділили час нашій розмові. Я бажаю вам удачі і, як кажуть, зеленого світла!

Розмовляв: Іван Грибіник

Нагадаємо.