Роман Мінін – один з найвідоміших українських художників. Свого часу став популярним завдяки монументальним роботам на шахтарську тематику та фестивалям стріт-арту у Харкові.
Протягом останніх п’яти років виставлявся у Європі та США. У Муніципальній галереї проходить його персональна виставка «Золото нації». На цьому арт-майданчику і відбулася розмова журналіста інтернет-видання «Харківський вимір» з художником.
Романе, назва виставки – яскрава і промовиста. Проте є й чимало інших сенсів. Який зміст вкладаєте особисто Ви?
Зазвичай, сенси у мистецтві я не коментую. Для цього автор і виставляє свої роботи на виставках, щоб кожен, хто прийшов сюди, знайшов свій сенс, відчув свої асоціації. Вважаю, що тут нічого не потрібно пояснювати. Це глибоко, я б сказав – інтимний процес. Навіщо нав’язувати своє бачення? Воно може відрізнятись від того, що відчувають люди.
Пошук справжніх матеріальних і нематеріальних цінностей, де “золото” виступає їхнім символом. Наразі це актуально для вас? Яка цінність важлива особисто для Вас?
Почуття місії. Не як художника у суспільстві, а як людини. Коли людина розуміє своє місце у цьому світі. Хто вона? Для чого вона? Хто ставить собі такі запитання, тому щось відкривається внутрішньо. Це довгий шлях. Але дорогу подолає лише той, хто прагне рухатись вперед.
Що у цьому контексті Ви вже дізнались самі про себе? Роман Мінін – хто він сьогодні?
Художник-монументаліст. Решта все у процесі осмислення. Протягом життя повсякчас з’являються нові виклики, і треба розуміти, як реагувати на них. Впоратись з ними допомагають життєвий досвід, друзі, зустрічі з новими цікавими людьми.
Мистецтво часто називають безкровною трансформацією суспільства. Мистецтво виступає, як інженер людського мислення та душі. Воно не тільки впливає на гармонію, але до певної міри змінює світогляд людини та саме суспільство, прискорюючи тенденції, що просуває художник. Ви згодні з цією думкою?
Те, про що ви говорите, ближче підходить до такого поняття, як культурна революція. А культурна революція може відбуватись, як довгий процес, а може бути яскравою і короткою. Україна сьогодні потребує культурної революції, і ця революція наразі триває, переживає різні свої стадії. Можливо, повільніше, ніж хотілося б. І я, як художник, і ця виставка – частина цього процесу.
Ви довгий час вивчали арт-мистецтво та арт-ринок за кордоном? Який досвід Ви отримали для себе? І чи знадобився він в Україні?
Так сталося, що я не дуже прагнув цього, але це сталося.Часто буває, ми про щось дуже мріємо, але це не збувається. Я навіть не мріяв, але слава Богу, що це відбулося! П’ять років я мандрував світом. Мене запрошували і я брав участь у різних виставках, мистецьких ярмарках та аукціонах у Європі та США.
Що здивувало? За кордоном розвитку мистецтва сприяє держава. Цей досвід знадобився б і в Україні. Я би хотів, щоб закон, який мав би з’явитися ще 2004 року «Про підтримку національного мистецтва», в якому йдеться про скасування оподаткування митців, нарешті був би прийнятий. Це послужило б потужним поштовхом для розвитку національного мистецтва. На жаль, його досі немає… В усіх країнах першого світу такий закон працює. А у нас мистецтвом займаються лише ентузіасти та патріоти.
Чи існує арт-ринок в Україні?
Я колись сказав, що його немає і наразився на нищівну критику. Для когось він є, для когось його немає. Справа в тім, що в Україні люди не користуються мистецтвом так масштабно, як у розвинених країнах. Отже, можна сказати, що його немає. І я буду правий. З другого боку, поважаючи тих людей, що 20 років займаються його формуванням, а це – галеристи, колекціонери, потенційні покупці, які увесь цей час пробивають невидиму стіну – я мушу сказати, що він є. З поваги до них. Для них він дійсно існує. І я є частиною цього ринку.
Для Вас існує ділема: робити виставки в галереях, презентувати їх на вулицях міста, як стріт-арт чи виставляти якісний скан в інтернеті? Чому виникає таке питання?
Я його й досі для себе не вирішив. Зробити виставку з реальними речами, які можна побачити вживу, помацати їх руками, чи дати посилання в інтернеті на сканований з різних боків об’єкт? Це велика різниця. Тому, що у комерційному сенсі зробити виставку у Харкові – це за великим рахунком зробити її «просто для себе». Це потрібно для самоствердження та власного «его». Я комусь потрібний у Харкові! Щоб це побачити, людей, яким це потрібно. Але з комерційної точки зору, я поки що у великих мінусах. Це коштовне задоволення. Особливо для меня. Це особисто моя примха – я хочу пригостити людей безкоштовно, подарувати, принаймні, сотні з них – свої невеличкі роботи. Я для виставки власним коштом зробив інсталяції. І ці інсталяції я не зможу продати, тому що в нас немає музею сучасного мистецтва, який би опікуватиметься ними. Я розміщу їх на стінах міста.
У Вас незвична й унікальна техніка графіті. Навіть не професіонал, побачивши їх одного разу, може сказати: ці роботи належать Роману Мініну. Існує вже впізнаваний «мінінський» почерк.
Це техніка – графіто. Графіто означає – вирізати. Вирізаю різні речі. З графіто потім складається графіті. Я хочу таким чином сказати графіті-райтерам, що графіті може бути різним, що ця техніка розширює уявлення про цей жанр. Певною мірою це розвиває мистецтво. Адже розвивати його сьогодні можна лише вкладаючи власні кошти та витрачаючи власний час.
Що Ви робитимете у Шарівці?
Поки що нічого. Доки не з’являться кошти. Без підтримки влади або держави такі проекти не мають сенсу. Доки немає закону про скасування оподаткування мистецтва, ніхто не буде зацікавлений витрачати свої кошти, окрім художників, які зацікавлені у розвитку мистецтва.
Виставка «Золото нації» під однією назвою міститиме три експозиції і проходитиме у три етапи. Чому?
Через невелику площу Муніципальної галереї та великі за масштабами роботи. Наразі тут представлені в основному графіті, другий тиждень буде присвячений експресивному живопису, і на третьому тижні будуть показані інсталяції, об’єкти, відео- і фотоархів.
Цікавих зустрічей і нових проектів!
Довідково. Роман Мінін народився у 1981 році у місті Димитрові Донецької області. Живе і працює у Харкові. Живописець, графік, фотохудожник, автор об’єктів та інсталяцій, учасник та організатор стріт-арт фестивалів. Виставки його робіт проходили Бельгії, Франції, Угорщині, Польщі, Швейцарії та інших країнах.