«Київ, Львів, Одеса, Харків — це чотири міста, в яких кипить культурне життя нашої держави»

В кінці 2017 року гурт «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» вирушив в тур на підтримку синглу «Хочеш» з майбутнього альбому. В Харкові музиканти виступили в клубі «Корова». Попит на їхні пісні виявився настільки великий, що в цьому році тур вирішили продовжити. Всього в рамках одного туру заявлено рекордні для «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» 33 міста. В деякі міста, як це було зі Львовом і Харковом, група поверталася з концертами «на біс». Тільки в Харкові в цей раз був не маленький клуб, а ККЗ «Україна», що вміщає понад 1500 людей.

Ми зустрілися з фронтменом групи Сергієм Танчинцем перед концертом і поговорили про секрет успіху, поїздки групи «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» в зону АТО, сьогодення і майбутнє нашої країни. А також дізналися від Сергія, що Лондон схожий на Мукачево. І, звичайно, ми говорили про Харків.

Поки ми готували інтерв’ю до публікації, сім’я Танчинців поповнилася сином. І зовсім скоро очікується чергове поповнення, — тільки музичне. На цю весну запланований реліз нового альбому гурту.

— У вашому турі, який зараз йде, заявлено 33 концерти. Міст трохи менше, так як в деякі ви приїжджаєте повторно з концертами «на біс», як до Харкова, наприклад. Причому це вже ККЗ «Україна».

Ви про таке взагалі мріяли ще півтора роки тому?

— Мріяти мріяли, але не думали, що так буде. Це круто насправді. Цей останній рік для нас дуже продуктивний. І ми вже доросли до ККЗ в Харкові.

— Цей успіх безпосередньо пов’язаний з тим, що ви з’явились на телебаченні?

— Ну, мабуть так.

— Вас не дивує, що телебачення досі має такий вплив?

— У нас це 100%, але і у всьому світі телебачення має впливову роль на шоу-бізнес. Це, напевно, нормально. Я не є прихильником телебачення, але я не є і його критиканом, противником. В мене є вдома телевізор, я дивлюсь новини, дитина дивиться мультики або фільми. В мене немає галочки або пунктика, що телебачення не має бути дома і воно зовсім вже не корисне.

Тут склалось просто декілька факторів. І наші попередні зусилля, і альбом «Дихаю тобою» був досить непоганий. Революція гідності нам трошки відкрила очі на свою музику. Тобто, люди почали шукати та потребувати українську музику. В нас з’явились квоти на радіостанціях і молодої, якщо нас можна назвати молодими, української музики стало більше на радіо-ефірах. І звісно, талант-шоу «Х-фактор». Всі ці фактори склались в одному місці в один час, і ось вам результат.

-Вам, таким дорослим серйозним музикантам, довелось себе якось пересилювати, щоб взяти участь у «Х-факторі»?

— Абсолютно треба було це робити. Такі штуки і для молодого артиста є виходом із зони комфорту. А для артиста якому на той час, зі змінним успіхом, вже 17 років… Звісно, ми виходили з зони комфорту. Але я вважаю це надзвичайно корисним для кожного музиканта, робити те, чого ти до цього не робив і ніколи самостійно не зробив би. І це має свою користь. Наш досвіт через рік підтвердив Юркеш, Юрко Юрченко. Вони теж зробили цей непростий крок в бік начебто дитячого конкурсу. І ми бачим результат, все гаразд.

— Я пам’ятаю Юрко Юрченко ще по «Території А» в 90-х.

Я «Х-фактор» з вами не дивилась, але коли готувалась до інтерв’ю, на YouTube переглянула нарізку з відбору. Під відео з вашим виступом був напис: «Вердикт жюри для группы может стать решающим. Ребята договорились, что в случае неудачи на шоу их коллектив распадется». Це насправді чи ні?

— Ні. Це все телевізійне шоу. Вони вихоплюють такі фрази і хайплять, як це називається. Це не завжди відповідає дійсності.

— Шоу обов’язково повинно бути з такими історіями?

— Шоу є шоу, воно мусить чіпляти.

— Ви з саунд-продюсером Артуром Даниєляном досі працюєте?

— Так, ми зараз робимо другий альбом.

— Яким це чином вплинуло на вашу музику? «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» до саунд-продюсування та після має різне звучання?

— Звісно. Над попереднім альбомом «Дихаю тобою» працювало 4 саунд-продюсери. І він різний не те що за настроєм, а різний за звучанням – і це погано. Тепер наша музика різна за настроєм, але за звучанням вона однорідна. І можливо через 1-2 альбоми ми зможемо сказати, що намалювався стиль групи «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ», тобто стиль музики «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ». Поки ще це про себе я сказати не можу, але ми до того йдемо. І в цьому велика заслуга Артура Даниєляна. Він зробив її трішки сучаснішою за звучанням. Він використовує багато аналогових та електронних гаджетів, в яких звучить сьогоднішній день за музичними настроями в світі. Хоча це не позбавило нашу музику ліричності і проникливості, ніжності в текстах або в мелодіях. Тобто вийшла така колаборація, яка на мій погляд звучить класно.

— Вам не доводилось навмисно спрощувати своє звучання, в угоду широкій аудиторії?

— Ми radio friendly гурт. Тобто, ми цілеспрямовано робимо треки, які будуть легко заходити до радіостанцій і легко сприйматися слухачем. Але я щасливий від того, що для цього мені не довелося робити компромісів. Все що ви сьогодні чуєте від «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ», мені абсолютно до душі. Музика з часом стала простішою, тому вона легше сприймається слухачем. Цей комерційний крок зроблений, але він не йде в розріз з моїм сумлінням. Те, що ми зараз робимо, мені абсолютно подобається, і я хочу продовжувати робити це так саме.

— Це питання я задаю майже всім, хто має відношення до культурного життя України. Колись Харків вважався культурною столицею. Де зараз знаходиться наша культурна столиця?

— Мені здається, в Києві. Але в нас є ще три міста, крім Києва, які я може назвати культурними столицями України, так чи інакше. Це Львів, це Одеса і це Харків. Це найбільші і найрозвиненіші в усіх розуміннях цього слова міста, я не хочу нікого образити, це моє особисте сприйняття, Київ, Львів, Одеса, Харків. Це 4 міста в яких кипить культурне життя нашої держави.

— На творчій зустрічі тиждень тому ви спілкувалися з Олегом Кадановим, невід’ємною частиною харківського культурного життя. Він родом із Прикарпаття, з Івано-Франківщини. Ви йому задали цікаве питання: «Що тебе сюди занесло?». Відповідь була: «Мистецтво».

Що для вас найголовніше у житті?

-Перше, це моя родина, моя дружина, донечка.

— І ви очікуєте поповнення в вашій родині.

— А ви звідки знаєте?

— Я ж журналіст.

— Так, ми очікуємо з дня на день вже нашого сина.

Для мене надважливим є їхнє здоров’я, їхнє самопочуття, атмосфера, в який вони живуть.

І для мене важливо займатися тим, чим я займаюсь. Людина щаслива, коли вона заробляє собі на життя тим, що їй подобається. Коли її хобі приносить їй заробіток і можливість жити в цьому світі. Я роблю свою улюблену справу, заробляю цим собі на життя і хочу, щоб це ніколи не закінчувалось.

Джерело: https://mykharkov.info