Модернізація музейного простору на Харківщині. Як трансформувати музеї невеликих міст і селищ області у музеї нового типу? Чому це актуально сьогодні?

На Харківщині вперше в Україні завдяки Українському культурному фонду та за підтримки Харківської обласної ради почалася реалізація масштабного проекту «Азимут культурного розвитку».

Як за допомогою світових музейних практик відродити життя районних музеїв в області та створити культурний кластер, як потужний ресурс для розвитку громад?

Про це  розмова з керівницею проекту, заступницею директора з наукової роботи Харківського історичного музею імені М.Сумцова Ольгою Сошніковою.

Чому виникла така ідея? Що спонукало змінити ситуацію у музеях?

Сьогодні  на Харківщині працює 33 історико-краєзнавчих музеї. На жаль, експозиції музеїв, що призначені відтворювати дух та особливості місцевості, де вони розташовані, мають дуже давній вигляд. Вони застарілі морально і фізично. Недостатнім є рівень інформаційного забезпечення, бракує інноваційних технологій, працівникам не вистачає знань музейної справи. Усі музеї майже однакові, музеї-близнюки. Який сенс їхати до якогось району, якщо скрізь можна побачити приблизно те саме? Однак за сутністю своєю музей має створювати імідж або бренд саме тієї території, на якій він розташований!

Саме з маленьких музеїв створюється імідж нашої Харківщини, а з великих регіональних музеїв створюється імідж України. Цей імідж має бути гідний нашого народу, наших традицій: нам є чим пишатися! Однак сьогоднішній час докорінно змінив функції музею. Сучасний музей має стати місцем спілкування, а не музейної тиші, місцем, де народжуються креативні ідеї для розвитку громад. І у цьому проекті ми спробуємо надати музейним працівникам новий інструментарій. Це вивчення найкращих національних та світових практик музейної справи, створення сучасних музейних експозицій, впровадження нових форм роботи з відвідувачами, створення практичних кейсів під орудою провідних музейних експертів України.

В чому особливість проекту «Азимут культурного розвитку»?

Ідея переформатувати  та осучаснити  невеликі музеї Харківщини у нас виникла багато років тому. Але на такий масштабний проект потрібні були солідні кошти, а джерел фінансування не було. Цього року ми стали переможцями конкурсу та виграли грант Українського культурного фонду. Загальний бюджет цього проекту  становить понад 545 тисяч гривень, з них 100 тисяч гривень – кошти з обласного бюджету.

Для участі у реалізації проекту «Азимут культурного розвитку» заявки подали 23 історико-краєзнавчі музеї Харківської області, а учасниками стали 15 музейних закладів.

Унікальність цього проекту – не тільки у системному методі навчання працівників музеїв сучасним практикам на тренінгах та лекціях. Унікальність насамперед у співпраці цих модернізованих музеїв з місцевим самоврядуванням. І це відбувається вперше. Це дійсно унікальна можливість – створити діалог між владою та громадою, у якому музей виступатиме від імені громади. Це дуже важливо! Музей має розробити таку стратегію, щоб працювати в громаді, для громади і бути важливою складовою культури, без якої неможливий розвиток ОТГ або регіону.

В «Азимуті культурного розвитку» закладена ще одна унікальна ідея. Оскільки історичний музей імені М. Сумцова є методичним центром, напередодні 100-річчя нашого закладу ми вирішили переформатувати і себе. Як саме на потребу суспільства має сьогодні працювати методичний центр? І нам у цьому допоміг грант.

Я дуже вдячна Українському культурному центру, а також  Харківській обласній раді, оскільки проект реалізовується і за її співфінансуванням, та органам самоврядування за підтримку і розуміння. Наші прагнення, як методичного центру, полягають в тому, аби сільські музеї при створенні ОТГ не закривали, а навпаки – вкладали в них кошти, робили їх обличчям, що відтворює особливості цієї місцевості, та презентує діяльність, що відбувається у громаді.

Отже мета цього проекту виходить далеко за межі суто модернізації музеїв у районах та містечках області?

Так! Ми плануємо  згодом сформувати культурні кластери з розвиненою інфраструктурою. Як це виглядатиме? Скажімо, є музей у віддаленому районі. Дістатись до нього нелегко. Так от кластер передбачає наявність там готелю, кафе, що має якісь притаманні йому особливості, інші розважальні заклади для відпочинку, коли людина має змогу поза музеєм знайомитися з місцевістю, куди вона приїхала. І, звичайно, це дороги. Це масштабні мрії! Але вони реальні! Вже далі складатимуться цікаві туристичні маршрути – тематичні, оглядові, історичні. І знову це залучення інвестицій. Музеї мають стати місцем діалогу і презентації місцевості для створення позитивного іміджу свого регіону, щоби люди хотіли сюди приїздити, вкладати свої кошти, а громади в свою чергу   отримали змогу економічного  та культурного розвитку. Великі надії ми  покладаємо на обласний конкурс «Разом у майбутнє». Команда нашого історичного музею прагне і докладає усіх зусиль, щоб до вересня у 3-4 районних або сільських музеях області створити цікаві міні-проекти і реалізувати їх вже наступного року.

Що ще несподіваного передбачає цей проект?

Побачить світ друковане видання, де під однією обкладинкою будуть зібрані  лекції, тренінги наших лекторів та провідних експертів музейної справи України. Воно буде видане за кошти Харківської обласної ради.

Вже сьогодні наш проект викликає цікавість в інших регіонах, тому це видання розповсюдимо по усій  країні. Приємно усвідомлювати, що нові підходи до організації музейної справи потрібні не тільки Харківщині, але й усій Україні.

Проект має таку амбітну позицію, як запровадження кращих світових музейних практик у невеличких музеях на Харківщині. Досвід Лувра й Прадо у сільських музеях?

Нещодавно я повернулася з Польщі. Завдячуючи нашому Інституту національної пам’яті, я мала змогу познайомитися з роботою маленьких музеїв. Було дуже цікаво! Оскільки ми тоді ще тільки писали грант, писали буквально на інтуіції, там, у Польщі, я побачила вже реалізацію цього проекту. Це я вже зараз розумію. В Польщі немає краєзнавчих музеїв, там музеї розповідають не про історію цілого краю, а про історію свого містечка. Вони розповідають свою історію.

Ми побували у музеї невеличкого містечка Радзіньов, що має назву Центр документації депортації мешканців Горішньої Селезії до СРСР у 1945 році. На роботу у шахти Донбаса. Там вирішили показати саме цю трагічну історію, оскільки, на думку музейних працівників, це об’єднає громаду. Головний меседж цього музею – цінності людини понад усе. Тоді світ житиме у мирі. І головна місія цього музейного Центру – розповісти про травматичні події цього регіону, його мешканців. І через цю нарацію звернутися  до світової спільноти з прагненням до миру та розвитку. У цьому містечку громада викупила у залізниці справжню будівлю вокзалу, щоб створити унікальний  музейний експонат і передати ту емоцію, яку тодішнє покоління мешканців Радзіньова  пережило у той час. Вагон, забитий дошками, у якому перевозили людей встановили поблизу головного вокзалу. Цей вагон-душогубка імітує рух, ніби він їде колією, всередині задуха, все дуже емоційно. Перед очима проноситься карта, ви бачите багато інтерактиву, там задіяно багато технічних засобів, які емоційно занурюють вас у цю подію і той час, передають відчуття людей, яких примусово вивозять на чужину.

Саме через таку емоцію можна достукатись до думок людей, розповісти їм про важкі часи та історію свого містечка через болісні почуття, через емоційний стрес. Багато депортованих мешканців цього містечка загинули в дорозі, їхні поховання невідомі родинам. Тому у музеї знаходиться чаша з землею з Донбасу, на стінах-екранах – свідчення людей, що вижили і повернулись додому та фото тих, хто назавжди залишився на чужині. От такі мають бути експозиції!

Тоді ми відзначатимемо Дні районів не за датою визволення їх від німецького фашизму, а повсякчас кожна громада розповідатиме про свою унікальну історію. Зараз ми шукаємо такі історії. Або навпаки – смішні і позитивні і через них вибудовуватимемо експозицію.

І тоді невеличкі музеї Харківщини оживуть!

Розмовляла: Наталія Меркулова