Грандіозна подія, яка увійшла в історію театрального мистецтва України. Велика прем’єра унікального балету «Містерія Пандори» на музику Вагнера у Харківському Національному театрі опери і балету.
Але ж Вагнер не створював музику для балетів! Лібрето, балетна вистава, переклад оперної музики на мову балету – все це харківський ексклюзив.
У Харкові вперше в Україні створена оригінальна сценічна версія балету на музику Вагнера.
Про унікальний творчий проект розмова з художнім керівником балетної трупи театру, постановницею і хореографом балету «Містерія Пандори», авторкою лібрето, заслуженою артисткою України, провідною солісткою «Схід-опера» Антоніною Радієвською.
Розмова відбулася у її крихітній гримерці – свята святих балерини. Внутрішнього трепету додають балетні сукні, розвішані на стінах гримерки майже до стелі. У цих сукнях – весь репертуар балерини. Кілька квадратних метрів створюють особливу атмосферу богеми – для гостей, і затишку – для самої артистки. Біля дзеркала – вишукані квіти від шанувальників балерини…
Чому Вагнер? Музика Вагнера не звучала на Харківській оперній сцені майже 100 років. Навіть на світовій сцені опери Вагнера не часто з’являються у репертуарах через високу складність їх виконання. Як виникла ідея створити балет за творами Вагнера?
Ідея, як це часто буває, виникла цілком спонтанно. Розмовляла зі своєю сестрою, вона диригент за фахом. Запитала її: «Чи можна на Вагнера поставити балет?» Вона відповіла, що ніхто у світі на цю музику балет не ставив. І все! Для мене це як поштовх! Мене зачепило те, що музика Вагнера достатньо складна за звучанням, композитор також доволі складний, його твори не кожен оркестр здатний бездоганно зіграти. Але мені подобаються новаторські роботи, подобається робити те, що до цього ще ніхто і ніколи не робив! Я повірила в те, що наш колектив може це реалізувати, відчула впевненість, що я це зроблю!
Для балету ми зібрали понад десятка різних творів композитора і склали їх у єдину музичну композицію. За основу взяли симфонії Вагнера, фрагменти та увертюри до його відомих опер: «Тристан і Ізольда», «Тангейзер», «Золото Рейна», «Парсіфаль», «Зігфрід», «Валькірія», «Фауст», «Летючий голландець». У такий спосіб Вагнер зазвучав у балеті.
Ви авторка ідеї, а також лібрето балету. Чому містерії? І чому Пандора? Як Вам вдалося поєднати давньогрецькі міфи, утаємничені езотеричні містерії і багатогранну музику Вагнера в органічну балетну виставу?
Були деякі сумніви, як сюжет про Пандору ляже на музику Вагнера. Однак я добре розуміла, у сюжет про Пандору на основі давньогрецького міфу можна вмістити будь-яку життєву ситуацію. І мій задум вдався. Це було моє перше лібрето, під редагуванням доктора мистецтвознавства Олександра Чепалова.
Чому саме міф? Тому що міф – це своєрідне передбачення, в ньому завжди є певна філософська думка. Міф про скриньку Пандори, на мій погляд, розповідає не лише про жіночу допитливість. Адже відомо, що попри заборону Пандора не змогла приборкати свою цікавість і відкрила загадкову скриньку: тоді усі біди й обрушилися на цей світ! Втім глобально – головний месседж міфа про Пандору зовсім в іншому! Насамперед про те, що усі ми ходимо під Богом! Адже Зевс розгнівався на людей через те, що Прометей викрав для них вогонь. Отже, про Бога слід завжди пам’ятати. Це по-перше. По-друге, щоб не трапилося у житті, завжди є надія. Надія рятує, надія вмирає останньою. Адже Пандора, випустивши зі скриньки усі незліченні біди, злякавшись різко зачинила її. Не всі сьогодні пам’ятають, що там, на самому дні скриньки, ще залишилася надія. Саме завдяки надії людство не загинуло, сподіваючись на зміни на краще, навчилося протистояти злу.
Власне за основу я брала не стільки сам міф про Пандору, скільки те, що сталося після. Мій балет про те, що всупереч усім бідам та незгодам, що випустила Пандора, потрібно жити далі, любити, вірити, творити. І тоді все вдасться! Віра, надія, любов – головні опори, на яких тримається життя.
Хто переклав оперну музику на музику балету? У світі широко відома лише одна така трансформація. З опери «Кармен» Родіон Щедрін створив балет «Кармен-сюїту». Дещо прискорив темп, зробив більш яскравим звучання. На цю тему багато дискутували. Як було у вашому випадку?
У нас було дещо інакше. Ми брали увертюри до опер, а це майже самостійні музичні твори, які часто окремо виконують на концертах. Співавторами музичної концепції є диригент Павло Багинський та головний диригент театру Дмитро Морозов. Їм вдалося показати увесь масштаб та глибину музики Вагнера. У мене був запис цієї музики у виконанні світових оркестрів. Я ставила балет під той ритм, в якому звучали ці твори. Однак, звісно, у нас виникали питання, і ми їх обговорювали. Адже головний диригент має своє бачення, і виникали моменти, коли ми спільно з ним вимальовували хореографію балету. Я пояснювала артистам, де їм потрібно дещо подовжити рухи і як саме, радилась з Дмитром Петровичем чи можна тут чи там трохи пришвидшити темп музики.
Балет «Містерія Пандори» – це ваш дебют, як балетмейстера – постановниці. Ви задоволені результатом?
Колектив балету шалено щасливий і він чудово виконав свою роботу! Хоча складності, звичайно, були. Адже танцювати таку музику надзвичайно важко. Чесно кажучи, на ранок я прокинулася, і перше відчуття: чому ніхто з великих балетмейстерів досі на музику Вагнера не поставив повноцінний балет? Тому, що ця музика божественна! На мій погляд, і я готова це стверджувати, музика Вагнера абсолютно танцювальна. Думку, що Вагнера неможливо танцювати, вважаю, цілком абсурдною. Треба просто відчути цей особливий стиль: ми брали класику перекладали її на сучасні елементи, на неокласику. Ми створили особливий стиль – таку собі «вагнерівську неокласику». (Сміється)
Ви провідна солістка «Схід-опера», виконуєте практично усі провідні партії у сучасних та класичних балетах театру. Яка героїня, з тих кого Ви танцюєте, найбільше схожа до Вас? Ваш улюблений балет? Улюблений композитор?
Який улюблений композитор? Їх багато. Улюблені ролі – усі! В усі я вкладаю душу. Мабуть, один з яскравих – це «Дон-Кіхот», Кітрі. Тому що це музика Мінкуса – яскрава, іскриста, вогняна! Вибухова, як шампанське! Я до нестями люблю «Жізель», там музика Адана!
Дуже люблю глибокі образи, коли за дві-три години моя героїня проживає неймовірну долю! Не так давно на сцені нашого театру з’явилася вистава «Собор Паризької Богоматері». Вона вийшла яскравою, і тепер партія Есміральди – одна з моїх найулюбленіших.
30 січня цього року відбувся мій бенефіс, присвячений до 20-річчя на сцені театру, і я його зустріла у партії Есміральди.
Там є над чим попрацювати фізично, є над чим попрацювати емоційно, і там цікава для мене музика. Я про свої партії можу розповідати нескінченно довго, адже не лише я вкладаю частинку себе у ці ролі, але й ці партії сприяють моєму сценічному розвитку. Адже в кожну партію вкладено стільки емоцій та фізичних зусиль! Однак є особлива партія – це партія Кітрі. Мені не потрібно входити у цей образ, я Кітрі відчуваю, тому що Кітрі близька мені внутрішньо. А от Жізель – для мене вона цілком інакша. Але я з задоволенням її танцюю.
Чи є улюблена сцена за кордоном, де почуваєтеся, як вдома? Як часто Ви гастролюєте?
Я гастролювала досить часто до цього року, але посівши посаду художнього керівника балету, я не можу залишити свій колектив, залишити навіть на короткий час свій театр. Я мушу тримати руку на пульсі. Цього року я переважно допомагала організовувати гастролі іншим. Рідної сцени за кордоном немає, тому що гастролі там – це завжди велика для мене відповідальність. Адже виходячи з твого виступу, судитимуть про український балет взагалі. Однак, мабуть, одну сцену я таки відзначу. Колись ми гастролювали у Нідерландах, я навіть не пригадую зараз назву цього містечка, у театрі якого була незвичайна для мене сцена. Запам’яталися маленькі гримерки, невеличка сцена. І якесь незрозуміле для мене відчуття – жодного хвилювання. У мене так не буває. Це було дивно! А потім я підняла голову догори і розуміла, що це колишня церква, там фрески на стелі за кулісами. Вистава пройшла успішно, я танцювала «Білосніжку», а потім за деякий час ми приїздили туди ще раз – з «Лускунчиком». Та сцена запам’яталася мені неймовірним відчуттям. Знаєте, так буває, коли я заходжу до церкви. Атмосфера, що панує там, справляє на мене сильне враження. Щось подібне відбулося і з тією сценою у Нідерландах.
Плани на майбутнє.
Зараз ми готуємо постановку балету «Ромео та Джульєтта». З Молдови до нас приїздить балетмейстер Андрій Литвинов. Дві його вистави успішно живуть на сцені нашого театру – це «Корсар» і «Коппелія».
В обох виставах я танцювала, і зараз мрію зтанцювати у нього Джульєтту. Звичайно, це для мене надто відповідально, надто хвилююче.
Джульєтта – це новий для Вас експеримент, на кшталт «Містерії Пандори»?
Ні. Для мене більше новим експериментом буде «Лебедине озеро», де я танцюватиму разом з Катериною Кухар і Олександром Стояновим. Катя буде білим лебедем, я – чорним, а Олександр буде один на дві партії. Ось це буде складний експеримент, тому що цю виставу я не танцювала у нашому театрі. Я танцювала «Лебедине озеро» на гастролях у Німеччині, у складі французької трупи театру «Балет де парі». Це був цікавий досвід, він мені сподобався. Але думки станцювати «Лебедине озеро» на стаціонарній сцені ніколи не було! Наш творчий союз з Катериною та Олександром створив такий прецедент. Я дуже довго опиралася, довго роздумувала. Врешті-решт усе зважила, і погодилася на цю пропозицію!
З нетерпінням чекаю початку роботи!
