Інститут рослинництва імені В.Я. Юр’єва НААН України – один з провідних науково-дослідних закладів країни аграрного профілю. Його історія налічує понад 110 років.

Cпіврозмовник «Харківського виміру» – вчений, який протягом останніх двох десятиліть очолював науково-дослідний заклад, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної академії аграрних наук України, заслужений діяч науки і техніки, Лауреат Державної премії України Віктор Кириченко.

Чим Інститут рослинництва виокремлюється посеред інших?

Він унікальний від самого початку його створення. Засновували його дуже грамотні, досвідчені люди, які були генетиками рослин, фахівці з імунітету рослин, і найголовніше, що вони були підготовлені у справі сортовипробування усіх новацій. А також були люди, які інтродукували дуже багато рослинного світу в інститут і вивчали цей рослинний матеріал, який є основою, базою для створення новітніх розробок навіть сьогодні.

Так, Василь Якович Юр’єв привіз кукурудзу у 1911 році з Америки. Тоді у нас ніхто про кукурудзу нічого до пуття не знав. Її у нас не було. Вона була десь у Закарпатті, Азербайджані – невеличких локаціях. Він перший, хто привіз колекцію з США, де були вже сорти Вісконсин, Міннесота, інші. Це залишилося основою колекції  і до сьогоднішнього дня. Він першим в усьому світі почав збирати зразки рослин.

Інститут рослинництва збирає та зберігає генетичний матеріал рослин з України і всього світу. Це український аналог Всесвітнього сховища насіння на Шпіцбергені?

У 1992 році в інституті було створено центр генетичного ресурсу рослин. Він один на усю Україну, входить до десятки найбільших й кращих центрів світу. Сьогодні у центрі генетичних ресурсів рослин України, що має статус національного надбання, зберігається 148 тисяч зразків. І кожен рік до сховища закладається від однієї до двох тисяч нових зразків, які надходять з усього світу та України. На жаль, утримання цієї колекції стало обов’язком лише Національної академії аграрних наук, а не держави, яка не приділяє національному надбанню належної уваги.

У чому полягає проблема?

За допомогою міжнародних організацій 20 років тому канадці подарували нам декілька морозильних камер. Але минуло вже 20 років, строк їх дії – 15 років максимум. От зараз ми стоїмо перед проблемою: або роздати увесь матеріал, що збирали протягом 30 років, або він – пропаде. Ще будучи директором, я додатково скеровував на підтримку центру від 700 тисяч до 2 мільйонів гривень. Але цього замало. І це не вирішує проблему. На зміну старим потрібні нові холодильники. Ми звертаємося в усі інстанції, до благодійників, б’ємо на сполох, але ситуація не змінюється.

Навпаки, з кожним роком проблема набуває все більшого масштабу. Генетичний банк переповнений. Вже нікуди класти нові пакети. Не вистачає потужностей. Нам додатково потрібно хоча би ще дві холодильні камери. Потрібний і резервний генератор на випадок довготривалого відключення електрики. Такі передові інноваційні держави, як США, Італія, Китай у своїх національних генфондах мають по 600 тисяч зразків рослин.

Скільки зразків рослин з України зберігаються у Всесвітньому сховищі насіння на Шпіцбергені?

У Світовому банку насіння зберігається колекція зернових і зернобобових культур від України кількістю – 4,5 тисячі зразків. Зазначу, що без дозволу України ніхто там не може взяти і зернини. Насіння зберігається там на випадок природних катастроф та катаклізмів, аби мати змогу відновити унікальні види культурних рослин, які можуть зникнути з біосфери землі. Але є й інші підстави. Щодня на земній кулі зникає флора і фауна десятками видів, і така еволюція триває 4 мільярда років, попереду ще мільярди років, коли це насіння може стати в нагоді.

Як Ви оцінюєте темпи роботи наших вчених у селекції рослин?

Сьогодні у світі конкурентноспроможні розробки у селекції високого рівня потребують або нових методів, пов’язаних з біотехнологіями, а для цього необхідно залучати високовартісні прилади, реактиви та готувати наукові кадри, або – більш довгий час: селекційна робота часом триває до 30-40 років. На жаль, ми йдемо другим шляхом.

Добре, якби у інституту був зимовий розсадник, десь у південній частині земної кулі – Єгипті, Перу, Чілі або Індії. Приватні компанії таку можливість вже мають. Це б прискорило роботу. Там за рік можна виростити два покоління рослин, а на своєму полі – лише одне. А це все забирає час, уповільнює роботу. Через брак коштів доводится продовжувати селекційну роботу без новітніх технологій та сучасних підходів.

Однак, незважаючи на це, щорічно інститут передає 20 нових розробок з різних культур.

Чому аграрії часто-густо надають перевагу зарубіжним сортам?

Ситуація така: зарубіжні компанії, не знайшовши попиту на їхніх ринках, заходять на аграрний ринок України зі своїм насінням, при цьому вимагають пришвидшити впровадження їхніх розробок без усякого випробування. Після реєстрації – комерційна складова: дозвіл на використання. Наші керманичі галузі нам так і кажуть: ви весь час у нас щось просите, а тут прийшли вже з готовим продуктом. Так, зарубіжні сорти, що непридатні для вирощування в наших умовах, торують шлях на наші лани.

Ми ж підбираємо такий вихідний матеріал, який вирощувався не у субтропічній зоні чи лісовій, а саме у нашій лісостеповій та степовій частині України, на сході. Лише такі сорти даватимуть стабільні валові врожаї зернових, соняшнику, кукурудзи. На цьому наголошували наші вчителі і корифеї. На цьому ми і стоїмо.

Це проблема, яку ми доводимо нашим аграріям. І успішно доводимо. За роки існування інституту створено 400 сортів різних культур, 200 представлені у виробництві. Але вони не займають мільйони гектарів, сьогодні сорт, який вийшов, він займає 10-15 гектарів, можливо 100, але завтра він займатиме тисячі. Є коефіцієнт розмноження, який у подальшому збільшує площі посіву. А є сорти, які займають по півмільйона гектарів в Україні.

Чи працює інститут над сортами для здорового харчування?

Це актуальна проблема. Нам сьогодні потрібно створювати продукцію для здорового харчування, а не просто однаковий продукт для свиней, корів, вівців та людей. Так було раніше, коли людей необхідно було просто нагодувати: у до- та повоєнні роки.

А сьогодні йдеться про нові напрями, зокрема, вирощування чорнозерних пшениць, які ростуть в Ефіопії або Індії, та не мають надмірної кількості глютену, який шкодить людському організму. Або вирощування амілопектинового ячменю або кукурудзи, з яких можна зробити плівку, з неї – тарілку або ложку, а потім їх з’їсти, бо вони їстівні. Це спеціальний напрямок у селекції, ми вже довготривалий час працюємо над цими сортами і хочемо скоріше вже вийти на фінішну пряму.

Або взяти тритикале. Це окремий вид зернових. Десь років 40-50 тому здіймали галас, що це авантюра. А сьогодні ця «авантюра» у Польщі годує поляків – там цією культурою засіяно мільйон гектарів – найбільше у Європі. У нас хотілося, щоб було хоча б тисяч 200 гектарів. Тритикале переважно сіють на заході України, де проблеми з врожаями, але це не значить, що не треба сіяти цю культуру у Харківській області. Бо стабільний врожай тритикале ми можемо отримувати з року в рік. У нас також бувають зими з суттєвими морозами, у нас бувають і посухи влітку. А тритикале міцна рослина, яка дозволяє отримати стабільний врожай.

Ми проаналізували врожайність за 15 років, і дійшли висновку, що на першому місці стоїть жито, потім – тритикале і пшениця. У 2002-2003 роках у нас пшениці в області взагалі не було, вона уся загинула. Щоби це унеможливити, наша наука працює над сортами, що дають стабільні врожаї, без втрат. І не тільки для України, але й для інших держав. Адже клімат поступово змінюється у бік потеплінні на усій земній кулі.

Унікальні розробки, що є конкурентноспроможні на світовому ринку.

Серед таких унікальних розробок сорти пшениці Патріотка, Принада, гібриди жита – Сатурн, Юр’ївець, Юпітер, соняшник оливкового типу Еней, Ореол, Кадет. Ці нові сорти дають можливість розвиватись окремим галузям сільського господарства, що спрямовані на отримання високоякісної продукції для здорового харчування.

Наскільки в інституті впроваджені новітні технології?

На жаль, біотехнологія, молекулярна генетика сьогодні не доступні багатьом інститутам нашої академії. У цих галузях науки працюють фахівці високого рівня, яких готують тривалий час, у виші цьому не вчать. За своє життя я підготував два таких фахівця. Але жоден з них не працює зараз в інституті. Чому? Бо максимальна зарплата науковця становить 8 тисяч гривень. У США – 8 тисяч, але доларів.

Молодь, яка отримує кандидатський та докторський ступінь, йде з інституту. Йде у приватні агрофірми, де зарплата стартує від 15 тисяч гривень. Влаштовуються до іноземних компаній, які з задоволенням беруть на роботу наших фахівців високого рівня. Я нічого не можу тут зробити.

А можна зробити так: якщо компанія бере нашого фахівця, то нехай вона за нього заплатить. Найкраще, якби ці кошти надійшли до закладу, що виростив та підготував такого фахівця. Як у футболі – трансфер. В науці, на жаль, такого немає.

Я мрію, щоби в інституті було більше лауреатів Державної премії і вагомі підстави для цього є – за розробку тритикале будемо висувати на цю нагороду коллектив науковців. Свого часу ми створили центр генетичних ресурсів рослин – і 10 вчених інституту вже стали лауреатами Державної премії. Я мрію, щоби лауреатами Держпремії ставали мої учні. Двоє з них вже стали лауреатами Держпремії серед молодих вчених у 2017 році. Хочу, щоби наша наука не загасала.

Довідково. Віктор Кириченко – професор, академік Національної академії аграрних наук України, заслужений діяч науки і техніки, Лауреат Державної премії України.

За участі Віктора Кириченка створено 46 гібридів соняшнику. З них 35 включено до Реєстру сортів України.

Науковець опублікував 385 наукових праць, отримав 29 авторських свідоцтв і 10 патентів.

Розмовляла: Наталія Меркулова