14 лютого традиційно говорять про почуття між людьми. Але цього дня варто згадати і про інше кохання — тихе, вперте й незламне. Про любов до свого міста, до свого краю, до місця, де починається «дім».
У різних куточках Харківщини стоять знайомі кожному фотозони та стели з простими словами: «Я люблю своє місто».
«Я люблю Красноград», «Я люблю Харків», «Я люблю Чугуїв», «Я люблю Краснокутськ», «Я люблю Лозову»… — ці написи стали не просто туристичними локаціями, а символами приналежності й підтримки.
Сьогодні ці слова звучать особливо глибоко. Бо любов до міста — це не лише фото на фоні яскравої інсталяції. Це волонтерство, допомога, підтримка сусідів, робота комунальників під обстрілами, уроки в укриттях, відбудова зруйнованого і щоденне «ми вистоїмо».
Любов до рідного краю — це коли люди повертаються навіть після вимушеної евакуації. Коли відкривають кав’ярні, відновлюють бізнеси, садять дерева, ремонтують будинки, проводять заходи для дітей. Це коли світло у вікні — не просто лампа, а символ життя.
У День закоханих українці дедалі частіше говорять: ми закохані у свої міста. У їхні вулиці, площі, сквери, у знайомі маршрути й голоси. У людей, які поруч.
Бо справжнє кохання — це не тільки романтика. Це відповідальність. Це вірність. Це бажання залишатися і відбудовувати.
І сьогодні кожна стела з написом «Я люблю своє місто» — це не просто декоративний об’єкт. Це позиція. Це обіцянка бути вірними не зважаючі ні на що. Бо там, де є любов до свого краю, там завжди буде життя.
Нагадаємо.
