Пішов у засвіти композитор та музикознавець Мирослав Скорик. Герой України, народний артист України, лауреат премії імені Т.Шевченка, секретар Спілки композиторів, художній керівник Національної опери України, член-кореспондент Академії мистецтв України.

Композитор, що залишив по собі величезну музичну спадщину: музику до опери, балетів, музичної комедії та до багатьох кінофільмів, а також твори для оркестрів, кантати, сонати, рапсодії, симфонічні поеми та сюїти.

Маестро – володар усіх існуючих державних відзнак і нагород. Людина-велетень, що сягнула великих постатей у царині музики: диригент, піаніст, музичний педагог, класик сучасної музики, популяризатор класичної музики. І автор невгасимої «Мелодії», яку знають у всьому світі.

Що пов’язує знаного композитора Мирослава Скорика з Харковом, у якому він бував неодноразово? Що вражало у Маестрові, як особистості? Про це розповідає директор-головний диригент харківської філармонії, заслужений діяч мистецтв України Юрій Янко.

Як у людині, мене завжди вражала його скромність. Справжні генії, вони прості і доступні у спілкуванні. Саме таким був Мирослав Скорик. Таким я його знав і саме таким пам’ятаю. Жодного пафосу, іронічний до себе, поважний до інших, з гарним почуттям гумору. Це важка втрата для України та світової музичної спільноти.

Як композитор, Мирослав Скорик – композитор світового масштабу. Супер професіонал у різних галузях. Це найвищий рівень музики.   Вражає охоплення ним різних жанрів музики. Це неймовірне розмаїття. Джазова, сучасна музика, опера, балет, кіномузика, концерти для різних інструментів. До того ж, велика кількість концертів: з віолончеллю, скрипкою, фортепіано. Він досконало знався на поліфонії.

Крім того, що він геніальний композитор, він ще геніальний оркеструвальник. Його музика та особистість приголомшують. Я дивився, як він диригує. Ніби плавні такі рухи, але це – справжня магія.

Мирослав Скорик – унікальна постать. Унікальність його, як композитора в тому, що його музика не підвладна часу. Вона завжди сучасна. Звучить у кожному новому поколінні. Музику до культового фильму «Тіні забутих предків» він написав у 26 років. І понад півстоліття ця музика живе, як шедевр. Ще раніше він написав музику до пісні «Намалюй мені ніч» у стилі танго-блюз. І сьогодні її виконують молоді виконавці. Я вже не кажу про його геніальну «Мелодію», яка була створена також майже сорок років тому. В чому  феномен сучасності його творів?

Це справжня музика. Я вже казав, що він неперевершений поліфоніст. Це стосується усієї музики, яку він писав. Твори Мирослава Скорика грають кращі оркестри від Відня до Нью-Йорка. Він найвідоміший у світі український композитор. Унікальний за глибиною музики та мелодизмом.

Маестро неодноразово бував у Харкові. У нього було особливе ставлення до нашого міста?

Він дуже любив Харків. Йому подобався наш оркестр. За останні кілька років він був у нашому місті тричі. У перший свій візит він виступав в органному залі, ще в Успенському соборі. Я вважаю, що Мирослав Скорик увійшов в історію Харкова тому, що другий його приїзд був пов’язаний з відкриттям нового органного залу, і тоді він диригував на сцені своєю неперевершеною «Мелодією». Третій і останній приїзд Маестро відбувся минулого року. У рамках міжнародного проекту «Рік музики Мирослава Скорика» він диригував свій 10-й скрипковий концерт. Це був останній великий твір Маестро. Дуже потужна музика. Ми чекали на нього і цього року: 25 травня мав би відбутися його концерт. Але через карантин, на жаль, цього не сталося, хоча программа була вже готова. А за тиждень не стало його самого…

Вас пов’язують не лише творчі, але й дружні стосунки з Маестро?

У нас склалися теплі, дружні стосунки. Це були дуже душевні зустрічі. Згадую теплі моменти, пов’язані з ним. Ноти його музичного твору з його автографом. Він палив сигари. Був єдиною людиною, яка за увесь час, що я працюю, палила у мене в кабінеті. Так він знімав напруження після концерту. Так відпочивав. Завжди почувався, як вдома. Його фотографія, на якій він написав дружні слова. Тепер це вже реліквія.

Не можу не запитати. Що для Вас його «Мелодія»?

Для мене «Мелодія» – це уособлення нашої країни, її душа, її символ. Ми неодноразово грали «Мелодію» у Харкові. І за кордоном. Це духовний гімн України. У Єгипті, коли ми почали репетицію цього твору, це була нова музика для оркестру. Можливо, не зовсім близька, адже ми надто різні ментально. Але у якийсь момент ніби хто натиснув кнопку. І оркестр заграв! І на концерті теж саме було. Ми виконували «Мелодію» на біс. Я вам відверто скажу, я граю її, і сльози на очах.

Я просто диригував й плакав. Тому, що словами це просто не передати. Мурахи по шкірі. Особливо кульмінація, коли трубачі грають цю тему. І так весь час. Так само було і у Китаї. Диригуючи музикою Мирослава Скорика, особливо за кордоном, особливо гостро відчуваєш гордість за те, що ти українець. За тисячі кілометрів від України відчуваєш велич своєї країни. Він на віки залишиться музичною душею України.

Його музика – це наш генетичний код!

Найулюбленіший твір Мирослава Скорика?

Усе таки «Мелодія». Але з останнього просто приголомшив його 10-й скрипковий концерт. Неймовірна глибина. Там і гармонія, і мелодія, і оркестрування. Цілковито унікальна і приголомшуюча музика.

Ваша остання зустріч з Маестро. Якою вона була?

Остання моя зустріч відбулася з ним у Львові. Уявіть собі, він довірив мені свій авторський вечір. Я диригував у Львові, місті, де народився Маестро, у самому серці Західної України, концерт у двох відділеннях. Я був щасливий, що прем’єру скрипкового концерту Мирослав Скорик довірив саме мені. Для меня це була супер честь. Вперше концерт для скрипки з оркестром виконувався повністю, і я диригував.

Коли я диригував 10-й концерт у Львові, розумів, що це рівень Шостаковича, Прокоф’єва. В той же час, Мирослав Скорик є унікальний і неповторний. Просто порівнюю масштаб його музики та особистості. Я диригував, і увесь цей час були думки в голові – який рівень, яка глибина, яка потужність. Я не раз мимоволі замислювався: як такий обсяг музики міститься всередині його, складається у таку неймовірну гармонію.

У Вас було передчуття?

Ми розмовляли с Сашком Пірієвим, відомим віолончелістом, з яким тоді грали разом на сцені Львівської філармонії, що 10-й скрипковий концерт – це відхід Маестро з життя. Відхід. Прощання з нами, з цим світом. Наскрізь геніальна, вражаюча музика. Там є одна частина така – просто підносить вгору на небеса. .. Світла пам’ять Маестро…

Нагадаємо.