fbpx

Останні новини

Мирослав Скорик: І надалі писатиму музику

Легендарний композитор Мирослав Скорик знову приголомшив харків’ян перлинами своєї творчості.

У рамках грандіозного міжнародного проекту «Рік музики Мирослава Скорика», присвяченого до 80-річчя Маестро, у Харкові відбувся «Парад концертів», в якому прозвучали два концерти уславленого композитора: Святкова Увертюра та вибрані твори з циклу «Паганіні-Скорик».

Ексклюзивом для шанувальників творчості українського класика стала світова прем’єра Концерту №10 для скрипки з оркестром.

Наша розмова з Маестро відбулася у перерві між репетиціями, в артистичній нового залу Харківської філармонії.

Кожен Ваш приїзд до Харкова – це грандіозна подія у культурному і музичному житті нашого міста. Дуже почесно перебувати в одному просторі з Майстром, чиї шедеври увійшли до скарбниці української та світової культури. До Харкова Ви приїхали з прем’єрою Концерту №10 для скрипки. Музикознавці вже встигли назвати його новим музичним шедевром. Про що розповідає скрипка у новому творі?

Я не можу сказати про що ця музика конкретно, кожен сприймає музику по-своєму, відповідно до своїх емоцій, асоціацій, душевного стану. Але назви, що мають частини концерту, направляють слухача у певне русло. Перша частина має назву «Промова», друга – «Смуток» і третя – «Плин часу». Чи довго працював над створенням концерту? Досить довго, останні два роки до свого ювілею.

Жоден сучасний композитор не написав десяти концертів для скрипки. Скрипка – Ваш улюблений інструмент?

Можна сказати, що так. Колись давно я трошки вчився грати на скрипці, навіть з хлопцями-музикантами заснував вокально-інструментальний ансамбль «Веселі скрипки». Але я люблю й інші інструменти. У мене є концерти для фортепіано, віолончелі, гобою.

На фортепіано граю, як виконавець. Якщо має нагоду і змогу, то виступаю, як піаніст. Це для мене важливо – спілкуватись з публікою. Коли я за диригентським пультом, також намагаюсь донести до слухача свій задум, своє втілення у музику певних меседжів, роздумів та емоцій. Для мене важливо, щоб публіка відчула мою музику, коли я за фортепіано, і коли з диригентською паличкою у руках орудую оркестром.

Ви довгий час живете і працюєте між двома містами – рідним Львовом та столичним Києвом. В обох містах на Вас чекає  багато справ: художнього керівника Національної опери України, завідувача кафедри Львівської музичної академії, громадська діяльність у Спілці композиторів України, і Львівського відділку зокрема. А що для Вас Харків, у якому Ви досить часто буваєте?

Це дуже цікаве для мене місто. Тут гарно мене завжди приймають, і публіка дуже вдячна. Вперше я приїхав до Харкова з оркестром, коли губернатором ще був Олександр Масельський. Він послухав мою музику і сказав, що вона йому подобається. Це було давно. Наше знайомство з містом триває вже майже 30 років. Я часто виступаю у Харкові з концертами і зараз. Тут прекрасний філармонічний зал, який недавно відкрився після тривалої реконструкції, в ньому прекрасна акустика. Це один з найкращих залів, в яких я виступав. Навіть за кордоном не скрізь є такі, як у вас. Дуже гарний оркестр у харківській філармонії, а очолює його – високопрофесійний диригент та директор Юрій Янко, з яким ми давно співпрацюємо.

Недавно до свого ювілею Ви написали скрипковий концерт № 10. А коли Ви написали свій перший твір, пам’ятаєте?  

Бачите, перший свій твір я написав, ще як мені було 6 років. Тоді я проявив перші здібності. Як я навчився читати, там у букварі були вірші, і я на ті вірші писав мелодії, виходили пісні. На той час до музичної школи я не ходив, але ноти знав. Мене навчили батьки, хоча вони не були професійні музиканти. Але тато трохи грав на скрипці, а мама на фортепіано. Я і досі пам’ятаю ті мелодії, вони досі є у мене записані.

Надзвичайний музичний талант у Вас розпізнала знаменита на увесь світ оперна співачка Соломія Крушельницька – сестра Вашої бабусі по материнській лінії. Чи відчуваєте Ви сьогодні, що то був знаковий момент, ніби сам Господь у такий спосіб навернув вас до музики? Ви пам’ятаєте той випадок, як це сталося?

Вона розпізнала, що в мене абсолютний музичний слух, і порадила моїм батькам віддати мене до музичної школи. Що наступного дня вони і зробили. Я тоді звичайно нічого такого особливого  не розумів. Ми були родичі, часто бували в домі Соломії Крушельницької. Я пам’ятаю той момент. Цікава була історія з погляду сьогоднішнього дня. Ми були у неї вдома, де вона займалася зі студентами. Я почав грати. Для вокалістів, щоб вони не форсували голос, фортепіано спеціально було налаштоване трохи нижче. Лише на півтона. Як я почав грати, то сказав, що фортепіано фальшивить. Соломія Крушельницька зрозуміла, що у мене абсолютний слух. Я став ходити до музичної школи, яка тепер носить її ім’я.

Про Вас говорять «український Моцарт». Ви дуже плідний композитор, пишете музику від самого дитинства. Ви знаєте скільки творів написали? І чи є серед них улюблені?

Скільки творів написав, мені важко сказати. Щодо улюблених творів, розумієте, як я пишу, то вони усі мені рідні. Не можу сказати, який найбільше з них подобається. Свою музику слухаю не часто.

А є улюблені композитори?

Є! Класика ХХ сторіччя, починаючи з Равеля, Дебюсі до Лятошинського, Стравінського, Прокоф’єва. Рахманінов найбільше у моєму стилі.

Коли при Вашій завантаженості встигаєте писати музику?

Тяжко доводиться. Інколи музика «приходить» у незвичних місцях, стараюся її запам’ятати, якщо є можливість, я записую. Вона народжується вночі, вдень, у несподіваних місцях. У поїзді часом. Часом, коли гуляю десь, де немає шуму. І музичного шуму, що відволікає. Я взагалі люблю тишу, Абсолютну тишу.

Як відпочиваєте? Де набираєтеся творчої сили?

Люблю по лісі ходити, гриби збирати, знаю усі назви, люблю їх готувати.

Про що мрієте?

Як усі. Щоб мир був і спокій. Буду писати музику. Що мені ще лишилося?

Розмовляла: Наталія Меркулова.