Герой покоління. Сергій Жадан

Розгорнуте інтерв’ю для видання https://karabas.live дав відомий Харківський письменник Сергій Жадан.

Культовий український письменник і музикант – про нових героїв у літературі, вандалізм та реп.

Харківський письменник Сергій Жадан із середини 90-х випустив 10 поетичних збірок, 4 книги оповідань і 5 прозових романів. 14 вересня автор презентував у Києві нову збірку «Антена».

 Паралельно із письменницькою діяльністю, Жадан активно займається музикою. Зараз — одразу двома проектами: ска-панковим «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма». В останньому гурті він грає разом із ще одним видатним харків’янином – Олегом Кадановим (зараз — «Мантри Керуака», в минулому — «Оркестр Че»).

Сергію, дійові особи ваших кількох останніх поетичних збірок – бандити, контрабандисти та інші маргінальні персонажі. Однак у книзі «Тамплієри» (2016) у ваших віршах з`являється справжній герой – воїн, солдат, захисник України. Як ви прийшли до такого образу?

 Нові герої почали з`являтися в моїй поезії ще в 2014 році, з початком війни. Перші вірші про них увійшли до збірки «Життя Марії». Такі персонажі проявилися в моїй поезії природньо, як і в навколишньому середовищі. Тоді чимало аполітичних українців долучилися до боротьби за долю нашої країни. Мені важливо чути їхні голоси.

Чи звучать вони у збірці «Антена»?

Безперечно. В «Антені» багато непоетичних персонажів. Більшість із них прийшли з реального життя.

Правда, що ваш наступний прозовий твір буде присвячений війні на Сході з погляду українського солдата?

 У мене є така ідея. Але я ще не почав писати наступну книгу, тому говорити про неї поки рано. Найближчим часом займатимуся іншими проектами.

Якими саме?

Хочу написати п`єсу про війну – для конкретного режисера і конкретного театру у Києві. Деталі поки не розповідатиму, адже процес ще на ранній стадії. Мені важливо, аби новий український герой існував не лише в прозі та поезії, а й на театральній сцені.

Днями зустрічалися із Володею Яценком, продюсером фільму «Дике поле». Розпочинаємо роботу над екранізацією роману «Інтернат» (2017). Сподіваюся, все вдасться.

Ви є учасником музичних проектів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма». В чому для вас різниця між ними?

«Лінія Маннергейма» — серйозні тексти, «Жадан і Собаки» — все решта. «Собаки…» — масова, вулична, танцювальна, навіть комерційна музика. «Лінія…» — більш експериментальний, герметичний проект.

Олег Каданов, ваш колега у «Лінії Маннергейма», теж пише вірші. Якої ви про них думки?

Олег надзвичайно тонко відчуває текст. Нещодавно світ побачила його книжка, до якої я писав анотацію (збірка «Не я, а той» вийшла у цьому році – ред.).

Ми з Олегом знайомі давно. Він грав у театрі «Арабески», який ставив п`єсу за моїми віршами. У середині 2000-х ми зробили спільний проект із «Оркестром Че» (у 2016-му в гурту також вийшов альбом «Що вони бачили» на вірші Жадана – ред.). Наразі співпрацюємо з ним у такій формі.

Що зараз звучить у вашому плейлісті?

Останнім часом їжджу без навушників, натомість багато читаю. З останнього вразив новий альбом Юрія Андруховича та гурту Karbido, який вони презентували на фестивалі Meridian Czernowitz у Чернівцях. Дуже потужна і енергетично насичена робота.

Багато цікавих українських гуртів почув наживо під час гастролів «Жадан і Собаки» літніми фестивалями. На харківському «Импульс Фест» вразили Dakh Daughters. Подобається гурт «Фіолет», із яким ми добре дружимо.

«На сюжет нового кліпу мене надихнула Сердючка»

Ви підтримуєте закон щодо квот на україномовні пісні на радіо та телебачення?

На сто відсотків підтримую. Квоти – це неуникненно. Якщо ми хочемо жити в країні із незалежним радіо та телебаченням, інакше ніяк.

А як щодо виступів російських артистів в Україні?

Під час війни мають діяти закони війни. Впускати сюди артиста, який підтримує російську владу, було б неправильно. А ті, хто в такій ситуації заїкаються про «цензуру», просто нещирі із собою. Час визначатися, на чиєму ти боці – України чи країни-агресора?

У листопаді в прокат виходить фільм «Дике поле» за вашим романом «Ворошиловград» (2010). Режисер – Ярослав Лодигін, співзасновник «Радіо Аристократи». На вашу думку, що надихнуло людину з музичної сфери взятися за зйомку кіно?

Коли я познайомився з Яром, він позиціонував себе як режисер. До появи «Радіо Аристократи» в нього вже було кілька короткометражок за плечима. Тому я не сприймаю його як людину суто з музичної тусівки.

Ви віддавали йому франшизу зі спокійною душею?

Так, я йому довіряю. Я вже дивився «Дике поле», і загалом, попри певні питання, фільм мені сподобався. Режисеру вдалося передати суть роману, але при цьому це не сухий переказ сюжету, а твір із авторськими акцентами та візією. Було б погано, якби було інакше.

Якщо все буде добре, «Інтернат» теж зніматиме Ярослав.

Є думка, що серіали – це нова література. У вас є улюблені?

Я не запійний серіаломан, але час від часу щось дивлюся. Ось нарешті дійшли руки повністю подивитися Californication. Також натрапив на російський серіал про Маяковського (мова про серіал «Маяковский. Два дня» українського режисера Дмитра Томашпольського, що вийшов у 2013-му для російського ринку – ред.) З дитинства люблю цього поета, але те, що вони зняли – дуже сумно. Суцільна пародія на радянські анекдоти.

Раніше ходила чутка про те, що в Жадана немає мобільного телефону. Що змінилося з того часу?

Колись так і було. Але в певний момент я зрозумів, що соціум вимагає у тебе, аби ти постійно був із ним на зв`язку. Тому я пішов на цей компроміс. Хоча головним джерелом для комунікації на відстані для мене була і залишається електронна пошта.

Ви презентуєте нову збірку в Києві. Які ваші улюблені місця у столиці?

Я вперше потрапив до Києва у 1991 році, коли був молодим поетом і хотів спілкуватися з такими ж, як я. Тоді письменники і музиканти тусувалися в «Кулінарці» на Хрещатику (якої вже немає) і в «Купідоні» (який існує досі). Сумую за старою локацією «Останньої барикади». А взагалі Київ – місто еклектичне, неоднорідне, але потужне енергетично.

За останній час ваша фан-база суттєво збільшилася. Як ви можете охарактеризувати своїх прихильників?

Ну як можна людей називати «фан-базою»? (Сміється) Я знаю особисто майже кожного, хто приходить на мої вечори або концерти, багатьох запрошую особисто.

Інша справа, що чимало прихильників самі змушують ставитися до себе як до «фан-бази». Іноді хочеться просто сісти з людиною після заходу і поспілкуватися, а їй тільки те і треба, що автограф на книжці чи спільне фото.

Ви відчуваєте себе героєм покоління?

Який герой покоління? Ось сьогодні пройшовся Києвом – жодна собака не впізнала! Мені цікаво спілкуватися з людьми, обмінюватися з ними енергетикою. А культ особистості мені не близький.

Хотіли б, щоб ваші твори були у шкільній програмі?

Дещо, здається, вже є, але мені це не імпонує. Днями виступав перед школярами у Харкові. Страшенно цікаві діти зі своїми думками і поглядами на світ. Не хочу виглядати в їхніх очах людиною з підручника.

Що їх цікавить?

Те, що і будь-кого в їхньому віці. Світові проблеми. Хлопчиків – дівчатка, дівчаток – хлопчики.

А російський реп?

Ну так, це той елемент колоніальної залежності, який залишається актуальним і для молодого покоління. Хотілося б, щоб молодь слухала український реп, якщо він є. Але російський культурний продукт для нього все ще передусім.

Разом із тим реп сьогодні – серйозна музика, багато в чому дотична до літератури. Наприклад, у цьому році Кендрік Ламар отримав Пулітцерівську премію.

Звісно, реп – це жива поезія. Я визнаю, що деякі репери цікавіші за деяких поетів. Вони говорять мовою вулиць.

Вам не хотілося б спробувати себе в цьому жанрі?

А ось послухайте нові пісні «Лінії Маннергейма» і все зрозумієте.

За матеріалами: https://karabas.live

leave a reply